Новини
Уночі всі коти сірі? Підсумки панельної дискусії «Фейк-епідемія: всі відтінки сірого»
В умовах, коли інформаційний простір стає все менш об'єктивним і все більш агресивним, дуже складно не стати черговою жертвою фейк-епідемії. Способи вироблення імунітету до вірусу інформаційної всеїдності обговорювали учасники панелі «Фейк-епідемія: як розрізнити відтінки сірого» в рамках XII Міжнародного PR-фестивалю. Модерувала дискусію віце-президент Української PR-Ліги Олена Дерев'янко.
Першим учасником панелі став пранкер Вован 222 – російський мегапопулярний майстер телефонних розіграшів, який за останні два роки завоював авторитет Інтернет-аудиторії всього СНД. Спілкування відбувалося через Скайп. Пранкер в кількох словах пояснив, у чому полягає суть «жанру», в якому він працює, зазначивши, що пішов далі звичайного телефонного розіграшу, перетворивши гру на журналістське розслідування. «Я роблю дещо більше. Я перевів його в сферу журналістики, і зараз я займаюся справжніми журналістськими розслідуваннями у формі пранку... Перші пранки були футбольні. З політиків першою «жертвою» стала Наталія Королевська, екс-міністр соціальної політики. Потім донька Тимошенко. Ну, і знаменитий, в тому числі і в Росії, скандальний депутат Олег Ляшко. Я якось «влився» в цю тему, став стежити за подіями політичного життя в Україні. Тому що у вас воно звичайно в 100 разів більш насичене, ніж у нас, і навіть до тих подій, які відбулися взимку. І можу сказати, що у вас, звичайно, зі свободою слова все набагато краще, ну і, відповідно, більш цікаві персонажі».
На прохання модератора Вован більш детально зупинився на деяких історіях, і в т.ч. розповів про свої телефонні бесіди з представниками «Правого сектору», результати яких свого часу викликали великий ажіотаж в Інтернет-середовищі і невдоволення в лавах цієї організації. Зокрема, учасник PR-фестивалю цього року, керівник інформаційного відділу ПС Борислав Береза не забув спростувати історію про «торгівлю рабами», яка стала надбанням громадськості завдяки пранкеру. Він також підкреслив, що «Правий сектор» – найбільш відкрита організація в Україні, і як доказ пообіцяв Вовану інтерв'ю з лідером ПС Дмитром Ярошем.
Відповідаючи на запитання модератора, де для нього проходить межа між безневинним розіграшем і деструктивною маніпуляцією, Вован сказав: «Як такими, я маніпуляціями деструктивними не займаюся. Часто самі герої інколи показують себе з негативного боку. Тут вже все від них залежить. Я фейки не роблю. Фейки досить легко розрізнити в принципі. Наприклад, в світлі останніх подій в Україні та між Україною і Росією. Очевидно, що йде інформаційна війна, і що не кожен ролик буває справжнім. І людина, яка хоч якось міркує і робить висновки, побачить різницю».
Основну частину панельної дискусії, присвяченої фейкам, відкрили співзасновник Інтернет-проекту «Фейк-контроль» Михайло Бортник і редактор проекту Олена Булигіна.
«Ми займаємося тим, що приймаємо від народу посилання на різного роду сумнівну інформацію, і докладаємо максимум зусиль для того, щоб їх викрити у зрозумілій, доступній і простій формі», –так коротко охарактеризувала проект Олена Булигіна. Гості представили до уваги аудиторії презентацію, в якій розповіли, як створювався «Фейк-контроль», які інструменти його команда використовує у своїй роботі, і навели чимало прикладів фейків, з якими їм доводилося зустрічатись. Михайло Бортник в свою чергу поділився методами ідентифікації інформації.«Найголовніший критерій нефейкової новини – це наявність підтвердження з офіційного джерела, – зазначив він. – Рано чи пізно (буквально протягом години, якщо новина нефейкова) з'являється підтвердження на офіційних джерелах. Це оригінальні фото- та відеоматеріали, які не перебувають у відриві від новини. Це важливо, оскільки було вже кілька випадків, коли статті ілюструвались фотографіями, скажімо, 2010 року, з інших країн. Наступний етап – це особисті контакти, дзвінки, перевірка. Зазвичай до цього доходить вкрай рідко, оскільки спростування знаходиться на попередніх стадіях. Вкрай рідко задіюються зовсім особисті зв'язки. Експертний критерій, по суті».
Наступний учасник панелі, шеф-редактор харківського порталу Міський ДоZор Ростислав Касьяненко детально проаналізував кілька груп популярних фейків та інструменти, якими користуються їхні творці. Найбільш поширеними виявилися маніпуляції з датами, переінакшення історичних фактів і подача спотвореної інформації в гумористичному контексті.
Розвиваючи тему фейк-інструментарію, підняту Касьяненко, модератор панелі Олена Дерев'янко зазначила, що іноді подібна «діяльність» може виявитися не на шкоду, а на користь. Оскільки головна проблема організаторів фейкових і троллінгових кампаній полягає в нерозумінні реальних мотивацій об'єкта впливу. Того, що йому насправді шкодить, а що грає на руку.
Свою точку зору на проблему ідентифікації фейків висловив і третій учасник дискусії, Захар Чистяков (агентство конфліктного PR «PR і Z»): «Насамперед, це першоджерело. Друге – коли деякі речення збігаються з тим, що вже було колись в історії. І третє – якщо має місце занадто активна реакція на сумнівні матеріал у вигляді коментарів», – зазначив він.
Фіналом панелі став імпровізований бліц, в рамках якого учасники відповіли на запитання модератора про те, чи потрібно просвіщати споживачів інформації, щоб вони могли легше відрізняти об'єктивну інформацію від фейку.
Олена Булигіна: «Так, безумовно. У нас, власне, весь проект про це. Я вважаю, навіть якщо умовно людина може «повестися» на новину такого роду, це не привід тримати її за ідіота. Тому ми в кожному пості пишемо: у нас немає ніяких висновків, робіть їх самі, вчіться користуватися Гуглом, можете шукати картинки, ось такий інструмент, ось такий інструмент і т.д. Сподіваємося, що комусь допомогли».
Захар Чистяков: «На моє відчуття наші соціальні мережі та блоги вже почали самі вести досить активну боротьбу з фейковими акаунтами. Що ж до фейкових новин, мені здається, суспільство поступово розробляє інші канали отримання інформації. Торік – ми оцінювали разом з російськими колегами – відсоток фейкових новин склав близько 70%. Взагалі зараз довіра до ЗМІ не обивателів, а людей, які розбираються в ситуації в країні, практично нульова. І змінити ситуацію поки не виходить, в силу багатьох причин. Тому вчити аудиторію медіаграмотності важливо і потрібно».