Новини
Ретроспектива XII Міжнародного PR-фестивалю. Панельна дискусія «Перевірка на SM-щирість: поведінки політиків у соцмережах під час кризи»
Чи може політик бути щирим і відвертим? І якщо так, то які межі цієї відвертості? Чи можна взагалі вірити тому, що говорять політики? Ці та багато інших подібні питань ми задаємо собі регулярно. Але найчастіше – напередодні чергових виборів, коли політики, зацікавлені в голосах електорату, стають особливо балакучими і щедрими на обіцянки.
На XII Міжнародному PR-фестивалі цю животрепетну тему обговорювали учасники панельної дискусії «Перевірка на SM-щирість: поведінка політиків у соцмережах під час кризи». Модерувала бесіду віце-президент Української PR-Ліги Олена Дерев'янко.
«Прелюдією» до основної частини дискусії став виступ відомого політика і мера Міста Лева Андрія Садового. Саме він першим – що цілком логічно – в рамках панелі висловив свою думку про особливості психології політичних діячів. Андрій Садовий наголосив, що бути чи не бути щирим, кожен політик, він же людина, вирішує сам для себе. Але специфіка в даному випадку така, що розбіжність слова і справи рано чи пізно може зіграти з тим, хто дотримується подвійних стандартів, вельми злий жарт. «Життя політика – це життя в акваріумі. Тебе бачать з ранку до вечора кожен день, і навіть твоє особисте життя стає поняттям умовним. Тому якщо ти хочеш бути успішним, є три постулати. По-перше, потрібно любити людей – люди це дуже відчувають. Потрібно багато працювати. Потрібно вірити в Бога. Це банальні істини, але вони актуальні у всі часи».
Розвиваючи тему присутності політиків у соцмережах, львівський градоначальник зазначив, що можливість спілкування з багатьма абсолютно різними людьми, яку вони надають, є дуже важливою. Звичайно, в даному випадку не можна повністю виключити момент маніпулювання аудиторією. Проте, для відповідальних політиків соцмережі – це, перш за все, шанс донести до тих, кому це цікаво, свою реальну позицію з багатьох питань. «Я прекрасно розумію, що слова, вимовлені мною, залишаються на все життя. І те, що я сказав, з мене запитають через рік або через 20. І це насправді великий плюс для політиків відповідальних і величезна трагедія для політиків безвідповідальних».
Відкриваючи основну частину панелі, Олена Дерев'янко як модератор задала основні напрямки для подальшої дискусії. Вона попросила учасників висловитися на предмет того, де саме пролягає межа в діяльності політика, чиновника в соцмережах, яку той може допустити з точки зору щирості або демонстрації своєї відкритості, з точки зору реакції на критику. І в який момент настає загроза його репутаційної безпеки і які ефективні стратегії поведінки в такого роду ситуаціях.
Першим відповіді на ці питання формулював керівник інформаційного відділу «Правого сектору» Борислав Береза. Він зазначив, що «Правий сектор» «більше діє в житті, ніж в онлайні». І, тим не менш, присутній і в соцмережах, зокрема, у Фейсбуці, де намагається дотримуватися позиції «краще гірка, але правда, ніж приємні, але лестощі». Іноді, за словами Берези, виникають якісь неточності, непорозуміння, пов'язані з браком інформації, яким володіють представники організації, або роз'єднаністю позицій. Але в цілому – цитата – ««Правий сектор» практично не бреше». «Ми повинні зважено підходити до будь-якого медіа, – підкреслив Борислав Береза. – Якщо щось озвучуємо, не можна брехати. Іноді краще промовчати, але брехати неприпустимо. Хоча одному англійському політику і належить фраза «Якщо ви вірите політику, значить його лицемірство – вищої якості». Коли публічна людина про щось говорить в онлайні, все фіксується. І, як сказав пан Садовий, йому про це можуть нагадати в будь-який час. Тому кожен політик, заявляючи свою позицію, повинен сказати: панове, я змінився, моя думка змінилася, і в даний момент, вибачте, я відходжу від колишніх принципів. До речі, українським політикам це взагалі не властиво. Я не бачив жодного українського політика, який би діяв таким чином. В іншому треба залишатися людиною. Треба не забувати, що ми всі однакові. І коли політик говорить про що-небудь в ефірі чи в соцмережах – а вони сьогодні навіть більш актуальні, ніж будь-які інші форми ЗМІ – треба пам'ятати про те, що довіра дуже довго заробляється і губиться в один день. Тому кожне слово потрібно зважувати. Рефлексувати напевно дозволено. Але тільки не громадським діячам».
Наступний учасник дискусії, PR-радник Олега Тягнибока Олександр Аронець акцентував на тому, що інформаційне поле – і офіційні ЗМІ, і соціальні медіа – найчастіше, а останнім часом особливо, є не тільки джерелом інформації, але й дезінформації. І яким би щирим не був політик, при бажанні його можна звинуватити в будь-яких смертних гріхах. Водночас «соцмережі дійсно допомагають донести свою думку, донести до людей те, чим ти займаєшся, причому безкоштовно». Тому, вдаючись до соцмереж як каналу комунікації з широкою аудиторією, важливо враховувати ККД від цієї діяльності. На думку Олександра Аронця, щирим у політиці бути досить складно, але в кінцевому підсумку це виправдовується довірою людей. Інша справа, що політика і щирість у більшості випадків – це поняття взаємовиключні. «Якщо людина нещира, рано чи пізно люди це побачать. Можливо не відразу, може, через рік-два, але все це буде видно. Найгірше в українській політиці те, що багато політиків, будучи нещирими, самі починають вірити в свою брехню. І людям складно буває зорієнтуватися, хто з них щирий, а хто ні, хто бреше, а хто каже правду. Тому бажаю всім навчитися розбиратися хто що з себе представляє насправді», – резюмував Олександр Аронець.
Президент холдингу Internet Invest Group і творець ресурсу ua.net Олександр Ольшанський підкреслив, що вихідною точкою в сприйнятті політика має стати позиція «не важливо, що він говорить, якщо він бреше». Завдяки соцмережам думка про неприпустимість брехні в політичних іграх з електоратом досить швидко поширюється серед широкої аудиторії. Але залишається питання: на що люди повинні орієнтуватися, віддаючи свій голос тому чи іншому кандидату? Як показує світова практика, в кінцевому підсумку все зводиться до морально-етичних якостей політичного діяча. І в цьому випадку роль соцмереж стає якщо не ключовою, то дуже важливою. «Оцінити морально-етичні якості людини, спостерігаючи за нею по телевізору практично неможливо, – підкреслив Олександр Ольшанський. – Тому що це заздалегідь підготовлена ситуація. Тобто відчути, що з себе представляє людина, відповісти на просте питання, на яке кожен собі повинен відповідати – мерзотник перед тобою в кадрі чи ні – дивлячись на екран, ми не можемо. Нам не вистачає для цього інформації. Зовсім інша ситуація в соцмережі. Тому що там людина не тільки виступає сама. Вона змушена реагувати на якісь зовнішні обставини, відповідати на питання, не знаючи заздалегідь, про що його запитають, при цьому без жорсткого таймінгу. Можна самостійно вибирати, на які питання відповідати, а на які – ні. Чому говорять, що соцмережі – це життя за склом? Не тому, що ви безперервно перебуваєте під наглядом. А тому що ви реагуєте на заздалегідь не передбачені ситуації, і велика кількість людей мають можливість це оцінювати. Є якесь колективне розсіяне знання: коли за вами спостерігає кілька мільйонів очей, і мільйони людей отримують можливість між собою комунікувати і складати свою думку про вас, то, швидше за все, їх оцінка співпаде з реальністю з величезною точністю». Олександр Ольшанський також зазначив, що елемент маніпуляцій громадською думкою через соцмережі не виключений. І, тим не менш, в найближчій перспективі соцмережі можуть стати ефективним і найбільш затребуваним інструментом оцінки потенціалу політика. Оскільки рано чи пізно люди перестануть вибирати політичних діячів за гаслами і штампам, а почнуть в цьому питанні орієнтуватися на морально-етичні норми.
Відповідальна місія підвести фінальну межу дискусії випала консультанту по інтернет бізнесу і SMM, партнеру діджитал-агенції PlusOne Максиму Севаневському. Який відразу акцентував увагу аудиторії на тому, що предмет дискусії кілька, на його погляд, «розфокусований». Оскільки чесність і щирість, про які йшла мова – поняття неоднозначні. На думку Максима Севаневського, цілі людей і політиків в соцмережах кардинально відрізняються. Люди хочуть видовищ, а політики – хліба у вигляді голосів нових послідовників. Тому більшість людей, які підписуються на інформацію від конкретних політиків в соцмережах, роблять це виключно з симпатії або інтересу до них, а не тому, що їх турбують морально-етичні якості цих людей. Другим фактором є потреба в інформації «з перших рук», особливо в періоди загострення суспільно-політичної ситуації в країні. У той же час більшість політиків вкрай мало зацікавлені в тому, щоб «виливати душу» і бути відвертими перед потенційними виборцями – як у соцмережах, так і в реалі. «Мені здається, що дуже важливим елементом роботи в соціальних мережах є те, що політики багато чого не говорять, а говорять те, що хоче почути користувач», – констатував Максим Севаневський.
Активну дискусію серед учасників панелі викликала тема лояльності відомих персоналій до думок користувачів, присутність ботів в акаунті і питання, банити чи не банити тих, хто своєю поведінкою виділяється «із загального контексту». У підсумку якої була виведена загальна формула: вдаватися до таких методів варто тільки в тому випадку, якщо користувач поводиться зайво агресивно, образливо і тим самим руйнує ком'юніті. Якщо ж бан – це реакція на протилежну точку зору, це попросту нерозумно. Крім того, прозвучала пропозиція ставитися до наявності ботів в акаунті як до критерію його успішності.